заплановано на квітень 2018

весняний похід Лікійською Стежкою

 

 

заплановано на липень 2018

через Тянь-Шань до озера Іссик-Куль

 

 

заплановано на серпень 2018

літній треккінг по Сванетії

Бабине літо в Західних Горганах

Похід тривав п'ять днів, з 5 по 9 жовтня 2016 року.
Цей похід від самого початку обіцяв бути наповненим пригодами: синоптики прогнозували снігопади на всі п'ять днів, а значна частина маршруту ще була не ходжена жодним з учасників групи.
Ще буквально за тиждень до походу прогноз був хорошим,  всі готувались до теплого осіннього походу. Але гори є гори: погода там міняється стрімко, а прогнози, як правило, не збуваються. Та й взагалі, походи в жовтні бувають як в шортах, так і в пуховиках.
Прогноз погоди трохи розлякав деяких туристів, але восьмеро сміливців все ж таки зібрались!
Через такий прогноз маршрут трохи підкорегували вже перед виїздом: було вирішено йти так, щоб кілька ночей провести в туристичних притулках, а не тільки в наметах.
Перехід першого дня, як і планувалось, зайняв близько чотирьох годин: від села Осмолода ми піднялись до полонини Плісце. Починали перехід в зоні золотої осені, поступово набирали висоту, і піднялись в зону справжньої зими, з легким морозом та свіжим снігом.

Виходимо на маршрут:

А це вже кінець першого дня, вид від Плісця на Пустошак:



На другий день у нас в планах було пройти по екологічній стежці навколо Грофи, спуститись до річки Молода, перейти її, та вийти до туристичного притулку на горі Яйко Перегінське. Таким чином, планувалось подолати близько 14-15км. Зранку вирушили в напрямку Коня Грофецького, траверсуючи Грофу, а від Коня - почався спуск до Молодої. Кілька годин йшли по зимі, потім знову спуск в осінь.

Фоткаємось на фоні туристичного притулку, в якому провели першу ніч, і рушаємо далі. Група, з ліва на Право: Анна (Одеса), Ірина (Київ), Валентин (Вишневе), Оля (Вінниця), Леся (Вінниця), Олег (Львів), Олександр (Київ). Провідник групи за фотоапаратом :)

Проходимо відрізок екологічної стежки в кілька кілометрів, і потім починаємо скидати висоту. Засніжений ліс просто казковий!

На відкритій ділянці крізь снігопад проглядаються контури долини річки. Тут не видно, і навіть не віриться, що там внизу погода зовсім інша!



Спускаємось на нижній ярус, і знову опиняємось в зоні осені:

Переходимо в брід Молоду:

Внизу осінь, на вершинах зима. Гра кольорів створює пейзажі, які здаються якимись нереалістичними, і це не тільки на фото, а й в реальності:


За річкою знову починаємо підйом на засніжену вершину Яйка Перегінського. Завдяки свіжому снігу, стає помітно що на території заповідника вирує життя: весь час по дорозі зустрічаємо свіжі сліди кабанів, косуль, та різних маленьких тваринок.
Головна пригода другого дня - перехід через бурелом. На одному з відрізків маршруту кількість повалених дерев була просто вражаючою - десятки і десятки старих, товстезних дерев лежали поламані або вирвані з коріннями. Так як маршрут пролягав через зону бурелому, спочатку пробували перелазити через повалені дерева, але згодом завали стали таким, що пройти їх було нереально. Тому повернулись назад, до того місця, де ще проглядалась стежка, і пішли навпростець через ліс, по азимуту. Так вдалось обійти завали, і через якийсь час вийти на стежку. Останні кілька кілометрів йшли майже без перепадів висот, насолоджуючись красою засніженого лісу, розглядаючи сліди тварин, які тут зустрічались у величезній кількості.

Вранці ми йшли по зимовому лісу, вдень по осінньому, а ближче до вечора Яйко Перегінське зустрічає нас ще красивішою зимою:

Шкода що на буреломі було не до фотографування, тому фоток найбльших завалів не зробили.


Вже перед самим сутінками виходимо до туристичного притулку, який нагадує казковий будиночок:

А це вже ранок:



Весь маршрут третього дня планувалось йти немаркованими стежками, оскільки від Яйка Перегінського до Яйка Ілемського туристичного маршруту немає, є тільки лісові стежки. Одна з таких стежок була позначена на карті, і на місцевості були чіткі орієнтири, за якими стежка мала б знайтись. На її пошуки було потрачено годину часу, але так і не було знайдено жодних її ознак. Насправді, це й не дивно - в тих місцях туристів дуже мало, а по нашій стежці  - від Яйка до річки Россохан - взагалі мабуть ніхто не ходить, тому вона просто заросла. Однак, у нас був інший орієнтир - судячи з карти, за кількасот метрів від будинку, був витік маленького потічка, який впадав в Россохан. Тому було вирішено йти по цьому потічку, і за кілька кілометрів ми мали вийти до річки, по якій планували дійти до іншої стежки, яка вже вивела б нас до місця третьої ночівлі.
Спускатись неходженими "стежками" - заняття досить цікаве: знову зустрічаємо купу слідів, інколи ловимо залишки стежки, яка знову й знову розчиняється у лісі. Із зими спускаємось в осінь!


Пройшовши вздовж берегу Россохана до місця, де мала починатись стежка, виявили ще одну проблему - ніяких ознак потрібної нам стежини не було, хоча, судячи з карти, з місцем повороту ми не помилились. Знову вибираємо напрям по інших орієнтирах - потічку та ярку, і починаємо підйом. Згодом, після годинних пошуків, ловимо стежку, і вже втретє піднімаємось з осіннього лісу в зимовий.

Досить чітко видно межу між порами року:


Про стежки в цьому районі потрібно сказати окремо - ранкової стежки, яка була на карті, на місцевості майже не було, а вечірню стежку ми шукали не менше години. Якби снігу випало трохи більше, то помітити ознаки цих закинутих стежок було б просто нереально. Тому, туристам, які відправляться в похід в цей район Західних Горган, навіть якщо вони добре читають карту, дуже не рекомендується йти взимку.

Таких фоток наробили без жодних ефектів! Гра кольорів створена тільки природою. Цікаво, яким був би цей пейзаж у сонячний день?


Ближче до вечора ми дійшли до притулку "Причіл". Неподалік від притулку натрапляємо на пам'ятний хрест, втановлений на місці загибелі видатного діяча повстанського руху, підполковника УПА, Степана Фрасуляка. В цих лісах до поч. 50-х рр., будучи в підпіллі, він продовжував опір радянського режиму, розробляв тактику партизанської боротьби (його посібник "Ремесло повстанця" вивчався у військових вузах багатьох країн), та за дорученням вищого командування УПА писав історію повстанського руху в Україні. Не стільки особиста участь у бойових діях, а саме написання історії стало головною причиною полювання на Фрасуляка органами НКВД.

Притулок "Причіл" - маленький будиночок, в якому ми розмістились по схемі "6 на лежаку + 2 на підлозі". В притулку, як завжди, нарубали дров, розкочегарили буржуйку, зготували вечерю, і привітали нашу туристку Лесю з Днем Народження! Надувні кульки їй потім доведеться нести до кінця маршруту. Більше того, вони доїдуть аж до Вінниці!

Оскільки в попередньому притулку мишка трохи під'їла наших харчів, то цього разу ми були обережнішими: їжу зібрали в пакети й вивісили на ніч назовні, а мишкам залишили гостинець - горішки, насіння і трошки хліба.



Ранок четвертого дня був дуже сонячним, небо чистим, і тому далі було вирішено йти на вершину гори Яйко Ілемське. Від притулку можна вийти до туристичного маршруту, який проходить приблизно в кілометрі. Туди ми й вирушили. Звісно, стежка і тут засипана снігом, але маршрут ми таки знайшли, і в обід були вже на вершині Яйка.

Шукаємо стежку:

Трохи видно гору Молоду, і навіть проглядається Грофа, біля якої ми починали маршрут:

Продовжуємо пошуки стежки:

На вершині:


Від вершини Яйка, і аж до самого кінця маршруту, нас чекав тільки спуск. До села залишалось 14 км., основну частину яких планувалось пройти сьогодні.
Піднімались на гору з південно-західного схилу, де кам'яна сипуха присипана снігом, а спускались на протилежну сторону через стежку прорубану у жерепі. Альпійка, присипана снігом, лягла на стежку, і пробиратись через неї було важкувато, але при цьому досить весело!
З гори і аж до села маршрут маркований, тому орієнтуватись не важко. Йдемо по під річку Правич, і виявляється, що цей маршрут теж не дуже популярний: стежка місцями майже не проглядається у лісі, на відміну від стежки у напряму Горгана Ілемського. Правда, ближче до села зустрічається велика кількість свіжих вирубок, які не тільки псують пейзажі й настрій, а й трішки ускладнюють орієнтування: дерева з маркуванням маршруту тут теж вирубані.

Останній привал:

Нижче, в полі зеленого моху, навіть не віриться, що кілька годин тому, ми йшл по засніженому лісі.


На останню ночівлю розбили табір за 3-4 км. від села, поблизу річки Свіча. Тут вже зона осені, і вечір досить теплий, що дозволило навіть скупатись у річці.


Взагалі, не дивлячись на пронози, погода в цьому поході була просто класною: температура коливалась в основному від -5 до +5, внизу інколи сягала до 10 градусів тепла. Такі температурні діапазони дуже комфортні для переходів: йти не жарко, не дивлячись на навантаження, а на привалах - нехолодно. Ночами при такій температурі теж нехолодно, а якщо є ризик підмерзнути, то саморобна грілка з пластикової пляшки повністю рятує ситуацію. Тому, нехай це може дивно звучати, але в літніх походах інколи буває навіть холодніше, ніж було в цьому осінньому.
Дощів теж майже не було, здається тільки в останній ранок пішов рясний дощик, але ранкову каву ми все одно зробили, нагрівши воду на газу, в тамбурі намету. Інколи пускався сніг, але це тільки додає настрою туристам, і краси Карпатам. Тому всі, хто не злякався прогнозу погоди, зуміли насолодитись в цьому поході красою осінніх і одночасно зимових гір. Вийшло так, що кожного дня ми проходили через нижній і верхній яруси, і кожного дня мали змогу побачити, як змінюються пори року.
На п'ятий день нам залишилось пройти останніх 3-4 км. до Мислівки, де ми спіймали машину, і за години дві були у Франківську. Там, як завжди: погуляли по місту, відсвяткували закінчення цього насиченого і дуже позитивного походу, та роз'їхались по домам!