заплановано на квітень 2018

весняний похід Лікійською Стежкою

 

 

заплановано на липень 2018

через Тянь-Шань до озера Іссик-Куль

 

 

заплановано на серпень 2018

літній треккінг по Сванетії

Лікійська стежка

В першій половині квітня 2017 року ми пройшли 6-денний маршрут по Лікійській стежці. Звісно, пройдено не всю стежку, а тільки один з її відрізків, оскільки довжина Лікійки становить 509 кілометрів.
В пошуках пригод в горах Туреччини взяли учать 16 туристів від двох турклубів - "Гиля Гуси " та "Росомаха".  Збірна команда впоралась з завданням успішно, а спільна організація суттєво полегшила роботу організаторів в обох клубах.
Ідея проведення цього походу виникла десь за пів року, але через несподівано велику кількість охочих взяти в ньому  участь, набір в групу було закрито вже за два місяці до походу. В результаті майже всі встигли роззнайомитись в соцмережах задовго до старту, вчасно купити авіаквитки та спокійно зібратись в похід.
Побутує думка, що Лікійка - це дуже простий маршрут, по якому ходить величезна кількість туристів, на якому все промарковано, на кожному кроці стоять вказівники, а сама стежка натоптана як широка дорога. Всі ці міфи розвіялись в поході! Але про все по порядку.

День 1

Оскільки ми прилетіли пізно вночі, а виїжджати планували вранці, то на те, щоб шукати якесь місце для ночівлі, їхати туди, а вранці виселятись і бігти на автобус, часу не було. Окрім того, не всі летіли одним рейсом, а збирались в аеропорту Антальї протягом ночі. Сам шлях до Антальї виявився непростим: спершу ніч в поїздах з різних міст до Харкова, потім очікування літака та переліт до Стамбулу, там очікування пересадки та переліт до Антальї. Після такого група просто валилась з ніг, і всім хотілось використати кілька нічних годин для сну. В результаті ми знайшли затишний закуток в аеропорту і завалились спати там.

В очікування автобуса: 

Часто можна почути, що в туристичній частині Туреччини майже всі знають англійську або російську. В нашому випадку все склалось трохи інакше -   російськомовних турків ми зустріли аж двох: жінку з транспортної компанії, яка зустрічала нас в аеропорту, і ще одного чоловіка в ресторанчику, вже на маршруті. Ситуація з англійською трохи краща, але не на багато. Якщо їдете на Лікійську стежку, і плануєте там з усіма спілкуватись англійською чи російською - забудьте про цей план!

Їдемо з Антальї в напрямку гір:

Доїжджаємо автобусом до села Гойнюк, і йдемо в напрямку Лікійської стежки, яка проходить приблизно в кілометрі від села. В той день на маршрут виходить ще дві невеликі групи з України. З ними ми ще кілька разів зустрінемось в наступні дні. Крім українських груп за весь похід зустрінемо зовсім небагато туристів: пару з Норвегії, сольників з Німеччини та Британії та ще кілька груп по 2-3 людини. Трафік на Лікійці значно менший, ніж на популярних Карпатських маршрутах.

Купаємось перед стартом:

Перший відрізок нашого шляху проходить повз мальовничу гірську річку:

Через якийсь час доходимо до маленького, майже непомітного вказівника, який і вказує на Лікійську стежку. Про Лікійку часто можна почути, що там великий потік туристів, все просто і зрозуміло, а сама стежка натоптана так, що більше схожа на дорогу. Насправді, в районі села Гойнюк Лікійська стежка ледь помітна, часто вона розчиняється у лісі, серед рослинності і каміння. Замість маркування тут переважно саморобні турики з камінців.

Виходимо на туристичний маршрут: 

Трохи набравши висоту знаходимо видове місце  і робимо перше групове фото:

Набираємо ще трохи висоти, і відкривається фантастична панорама:

День 2

Виходимо до каньйону Гармонії. Якийсь час будемо йти по каньйону, фактично без стежки та маркування, а потім звернемо на чергову лісову стежину. Другий день на маршруті - і міф про натоптану Лікійку з вказівниками на кожному кроці руйнується остаточно!

Перший привал в Каньйоні Гармонії:

Місце в якому неможливо не скупатись:

Ближче до обіду виходимо на грунтову дорогу, якою вийдемо до гранатової ферми пана Сулеймана. Невідомо, чи маршрут проходив прямо через землі, на яких потім з'явилась ферма, чи маркування туди провели спеціально, але біло-червоне маркування Лікійської стежки привело нашу групу прямо в міні-ресторанчик Сулеймана.

Гранатова ферма:

Потім ще кілька разів маршрут буде проходити прямо через чиїсь подвір'я.

Пообідавши домашньо-ресторанною їжею та трохи відпочивши, рушаємо далі. Сьогодні ми трішки відстаємо по графіку, а тому ставимо табір трохи раніше, на одній із симпатичних галявин у сосновому лісі.

Табір на другу ніч:

День 3

Встаємо рано і вирушаємо далі. Сьогодні йдемо сосновим лісом в напрямку гори Тахтали. В першій половині дня гори ще не видно, але через якийсь час вона покажеться, вразивши всіх несподівано великою кількістю снігу.

Досить часто на маршрут зустрічаємо тварину, яку ніхто з групи не очікував побачити саме в гірському лісі, досить сухому, і досить далеко від води - краба.

Гірський краб, правильна назва, на жаль, нікому з групи не відома:

Продовжуючи тему місцевої фауни не можна не згадати про таких милих тваринок, які теж інколи перебігали нам дорогу:

А ще там можна зустріти більш серйозних тварин:

Вид на гору Тахтали:

В третій день планувалось надолужити незначне відставання, але підходячи ближче до місця запланованої стоянки стало зрозуміло, що там може бути сніг, тому ставимо табір трохи раніше. Але місце для табору було вибрано дуже вдало: тут рівно, є вода, і відкривається дуже гарний вид. Взагалі, якщо говорити про місця стоянок і воду, то однозначно тут з цим проблемно. Місцевість посушлива, а рельєф кам'янистий, тому рівних місць для табору тут небагато. Що стосується води, то її ще менше. Якщо порівняти з нашими Карпатами, то кількість джерел та струмків на Лікійці незрівнянно менша. Гирла невеликих струмків зустрічаються, але всі вони повністю сухі, і наповнюються водою мабуть тільки після рясних дощів. Якщо ж говорити про повноцінне місце для табору, тобто, достатньо рівне для установки наметів та з водою поблизу - то таких місць зустрічається ще менше!

Табір на третю ніч:

На одну сторону від табору відкривається вид на засніжену гору Тахтали:

На другу сторону видніються дальні гірські хребти, і навіть трохи видно море:

День 4

Продовжуємо набір висоти, і виходимо на середній ярус, де вже є сніг.

Ще трішки набравши висоти, бачимо один з дальніх гірських хребтів. Висота хребта вища, ніж у нас по маршруту: це видно по відсутності рослинності над середнім ярусом та по кількості снігу на вершинах.

З іншої сторони видно море:

Снігу стає все більше, і дуже змінюється рослинність:

Велике різноманіття хвойних - туя, кедр, сосна та інші дерева, назви яких нам невідомі. Зазвичай з набором висоти дерева стають меншими, але в Лікії це не так - дерева, які ростуть фактично на верхній межі лісового ярусу, мають подекуди просто гігантські розміри!

Піднімаємось ще трохи - і бачимо дальні засніжені хребти:

На гору Тахтали йде тільки частина групи, з числа туристів у яких вистачило енергії на підйом до позначки 2365 метрів. Решта групи використали цей час на 3-годинний привал.

З гори Тахтали відкривається вид на багато кілометрів в усі сторони. За півостровом-скелею, що найбільше виступає в море, знаходиться бухта до якої ми плануємо дійти завтра:

На вершині гори Тахтали: 

Спуск по крутому кам'янистому схилу через дуже похмурий ліс. Це місце ідеально підійшло б для зйомок фільмів у стилі фентезі:

Табір на четверту ніч ставимо на маленькій, але дуже симпатичній галявині:

День 5

Сьогодні йдемо до моря, яке всім хочеться побачити якомога швидше! Але шлях до нього неблизький, і вийдемо ми туди тільки під вечір. А до того ще треба перейти через перевал. На іншій стороні хребта різко змінюється пейзаж - рослинність зовсім інша, інший грунт та навіть інше каміння.

Вогні Химери - досить дивне з вигляду місце. В горі зустрічаються десятки дірок, в яких горить полум'я. Цей природній об'єкт існує тисячі років, і ще в Античні часи тут був храм, від якого зараз залишились руїни. Місць з вогнями на горі кілька, і в кожному з них від кількох до кількох десятків вогнів. Якщо вогонь загасити, через якийсь час газ знову сам загориться.

Виходимо до Вогнів Химери:

За Вогнями Химери йдемо до моря:

Ставимо табір в такому симпатичному місці, за метрів 50 від моря:

Поблизу нас стоїть табір турецьких студентів:

День 6

Сьогодні лише гуляємо по селу, поїдаємо апельсини у величезних кількостях, купаємось у морі та валяємось на пляжі. Після 5-денного переходу це саме те, що треба! В другій половині дня місцева поліція попросила нас перенести табір в інше місце. В результаті ми перейшли ще ближче до моря!

Табір на шосту ніч: 

День 7

Зранку йде дощ, і під дощем доводиться збирати табір. В такі моменти зазвичай не до фотографування. З містечка Чиралі їдемо в Анталью, звідки об 11:45 вилітаємо до Стамбула, а зі Стамбула летимо в Харків. Близько 18 години наш літак сідає в Україні!

Туреччина крізь ілюмінатор:

Якщо коротко підсумувати враження від маршруту, то насамперед треба відзначити, що Лікійська стежка є не таким вже й легким маршрутом, як інколи можна почути - принаймні на тому відрізку, що пройшли ми. На різних ділянках складність різна: трапляються великі перепади висот, адже висота тут спадає аж до рівня моря.Через скелястий ландшафт трапляються круті підйоми/спуски, мало місць для стоянок і т.д. Але цей маршрут цілком під силу будь-якій фізично здоровій людині, не залежно від її попереднього досвіду походів. Якщо говорити про орієнтування на місцевості, то стежка теж різна на різних відрізках: вказівники зустрічаються 1-2 рази на день, маркування місцями є, місцями зникає, так само як і сама стежка. Тому для успішного орієнтування на Лікійці бажано мати хоча б якісь знання і досвід, інакше є цілком реальний шанс заблукати.
Краєвиди Лікії, її пейзажі, гори, ліси не описати словами! Місцевість фантастично гарна: масивні гори з величезними скелями, різноманітна і незвична для нас рослинність, чистесеньке море - все це дійсно робить Лікійську стежку одним з найкрасивіших трекінгових маршрутів світу!