заплановано на квітень 2018

весняний похід Лікійською Стежкою

 

 

заплановано на липень 2018

через Тянь-Шань до озера Іссик-Куль

 

 

заплановано на серпень 2018

літній треккінг по Сванетії

Непідкорений Піп Іван

Цей звіт мав бути про радіальний похід на Піп Іван Чорногірський з села Дземброня. Минулого року в грудні ми вже ходили цим маршрутом, і успішно дійшли до вершини. Маршрут по Карпатських мірках не легкий, його протяжність становить 22 км., але за хорошої погоди і позитивного настрою він проходиться, минулого року ми це довели. Та цього року погодні умови внесли свої корективи, і тому сталося не так, як гадалося! Цього разу в групі майже не було новачків, більшість туристів вже пройшли не один маршрут. Після анонсу походу в групу підтягнулись і кілька новеньких шукачів пригод, і в результаті набралося дев'ятеро охочих підкорити Попа Івана. Саме сходження на гору потребує від туриста певних особистих якостей, надійної екіпіровки, і відповідної фізичної форми, що загалом було присутнє в усіх учасників.
Першого дня ми поселились в орендованому на чотири доби будинку в Дземброні, і просто відпочивали. А зранку другого дня, зарядившись смачним сніданком, запашною кавою і бадьорим настроєм, група вирушила в дорогу, завчасно приготувавши бутерброди і чай в термосах на обід.

Рюкзаки не важкі, оскільки в них тільки деякий додатковий одяг, фотоапарати, їжа і чай - тобто одноденний запас, достатній для штурму вершини. Стартовий відрізок маршруту - підйом до першої колиби за селом - завжди проходиться важко, тому там, як і в минулорічному поході, перший привал.

Колиба на початку полонини Смотрич. Влітку тут варять сир, взимку тут можуть знайти прихисток туристи:

Вітерець вже там потроху лоскотав щічки, але нас це не зупинило і ми вирушили далі. На полонині Смотрич довелось зустрітись з вітром, який не дуже хотів нас пропускати далі. Йдучи вузькою засніженою стежкою лісом здавалось, що після виходу перед нами постане такий очікуваний Білий Слон, або простіше кажучи - обсерваторія на Попі Івані, але назустріч нам вийшов шквальний вітер.

Ми ще не знаємо який вітер чекає нас попереду:

З нобором вистоти снігу теж стає більше:

І вітер з набором висоти стає дедалі сильнішим:

Коротке відео, зняте під Вухатим Каменем, поки ще можна було знімати. Далі вітер був ще сильнішим, і тоді стало ясно що нам сьогодні не піднятись:

Пройшовши під вітром ще кілька кілометрів ми піднялись до висоти 1530м., так і не дійшовши до вершини Вухатого Каменя. Продовжувати далі підйом було небезпечно, враховуючи швидкість вітру 40-50км/год., з сильними поривами. На зворотній дорозі всі охочі мали змогу зробити фотки на пам'ять, випити гарячого чаю з бутербродами або джерельної води.
Наступного походного дня, пам'ятаючи поразку напередодні від вітру, група налаштована на реванш знову пішла на штурм вершини. Але дійшовши до колиби ми зустріли ще сильніший опір вітру, який сьогодні собі в підмогу покликав дощ... Кількох учасників це деморалізувало, і на полонині Смотрич пів групи були вимушені повернутись на базу під тиском дощу і вітру. Інші туристи бадьорим кроком рушили вперед на штурм каменю у вигляді вуха. Досягши місцевості без високої рослинності ми зустріли такий вітер, що встояти на ногах не впираючись в землю трекінговими палицями тут було вже вкрай важко.

Дземброня вкрита легким туманом. Вид з полонини Смотрич:

На полонині Смотрич:

Несподіване поєднання: хмари, туман, дощ, вітер, і веселка:

На Вухатому Камені:

Пройшовши перші композиції каменів всім стало зрозуміло, що далеко ми не дійдемо, і вже біля самого Вухатого Каменя на висоті 1660м. були вимушені вдруге капітулювати перед вітром, так і не дійшовши до вершини гори. Ввечері на старшинській раді було вирішено змінити тактику і штурмувати гору з іншої сторони - не через Вухатий Камінь, а через Смотрич.


Зранку, на третій ходовий день, всім здавалось що погода на нашому боці, і тому до колиби ми дістались доволі швидко. Довго не затримуючись, з надією перехитрити вітер, ми почали підйом на Смотрич. В лісі були віднайдені смачнючі ґоґодзи, які ми наминали за щоки наче хом'яки. Добряче підкріпившись група рушила на перший пригірок. Але не тут то було! Вітер накинувся на нас з усіх сил, так що кожен крок давався туристам важче й важче. Але ми таки дійшли до другого пригірка, де під захистом груди каменів було вирішено клацнути швидкі селфі і повертатись назад.

Гріємось гарячим чаєм сховавшись за кам'яними брилами: 

На висоті 1690 метрів швидкість вітру сягала понад 40км/год, і пересуватись було вже дуже важко. Що відбувалось на Чорногірському хребті, де висота більша на 200-300 метрів, можна тільки здогадуватись. Під час спуску ми нещадно поїдали ґоґодзи, борсаючись між каменями і кущами. Тут зустріли групу тернопільських туристів на чолі з білим псом. Потужним кроком вони пройшли повз нас і зникли за грудою каменів. Додому всі йшли втомлені, але задоволені від тих панорам і пейзажів, які дарують Карпатські гори. З рештою, в походах в гори завжди на першому місці сам процес, а не кінцева точка маршруту!

З ранку п'ятого дня ми веселились з будинку, і поїхали з Дземброні до Франківська.
Засніжені схили залишають неповторні враження навіть коли запланований маршрут не був пройдений, але від того бажання повернутись тільки збільшується. Велич гір не відпускає надовго, тому ми скоро повернемось!