заплановано на квітень 2018

весняний похід Лікійською Стежкою

 

 

заплановано на липень 2018

через Тянь-Шань до озера Іссик-Куль

 

 

заплановано на серпень 2018

літній треккінг по Сванетії

похід по весняному Свидовцю

Маршрут було пройдено в кінці травня, групою з 6 чоловік. Не дивлячись на 5 днів постійних дощів, похід видався дуже веселим і сповненим вражень!
Почали в селі Бистриця, з якого планували в перший день дійти до полонини Братківська. Дощ пустився вже через хвилин 15 після старту, кілька разів затихав, інколи лив як з відра, так що не рятували ні куртки, ні дощовики, і в результаті в перший день вся група була мокра з ніг до голови.
Перших кілька кілометрів від села йшли дорогою. Потім зійшли з "головної" дороги в напрямку полонини Вовкани. Ця дорога заслуговує окремої згадки: лісовози там все страшно розмісили, а ліс одразу за дорогою надто густий, щоб по ньому можна було обійти цю "дорогу". Виглядав наш підйом ось так:

Вже на Вовканах вийшли на стежку, і в найближчі три дні ніяких доріг на щастя не бачили. До запланованого місця ночівлі не дійшли: через безперервну зливу група йшла повільніше, та ще й у одного туриста аж два рази за день відривалась плечова лямка на рюкзаку. Ситуацію рятувало тільки те, що в групі була Оксана - учасниця багатьох наших походів, і за сумісництвом конструктор одягу, яка завдяки майстерному володінню голкою і ниткою повертала ляму на місце. Однак, затримки зробили своє, і ніч застала нас трохи не в тому місці де ми планували. Йдучи по лісу знайшли рівне місце під три намети, поблизу біля маленької річечки, і зупинились, поки ще було видно.
Дощ не вщухав, тому при установці наметів довелось імпровізувати: четверо туристів розтягували і підіймали тент, а двоє тим часом під цим тентом ставили нижню частину намету. Потім тент опускали і фіксували. Ставити так може й не дуже зручно, але намети залишились сухими!
Так само довелось робити з розведенням вогню. Але розпалили вогонь досить легко. Потім і дощ майже повністю стих, і решту вечора було відносно сухо, лиш інколи трохи накрапало і капало з дерев. Так і сушились, толком не розуміючи чи ті речі швидше сохнуть, чи мокнуть)

Перший табір ми поставили прямо в лісі, трохи зійшовши з маршруту, і завдяки цьому натрапили на цікаву знахідку: вранці Оксана пішла прогулятись по лісі, і за кількасот метрів від стежки знайшла цікаву хатинку. Це була не хатка пастухів, бо до полонини від неї дуже далеко. Господарів не було вдома, але через відчинені двері було видно свіжі сліди життєдіяльності: над лежаком висіли рушник і одяг, посуд на столі, і т.д. Інтер'єр дуже скромний: буржуйка, лежак, і столик, а біля будиночку кострище - от і все. До будинку навіть не було чіткої стежки. Ми вирішили не чекати господарів,  і пішли збирати табір.

Другий день був самим сухим в цьому поході: дощ трохи підмочив нас тільки під вечір, перед самою стоянкою. Впродовж дня стояли тумани, вершини були захмарені, але коли ми піднялись на хребет - хмари розійшлись, опустились нижче, і нам відкривались краєвиди з Малої і Великої Братківської.

Пообідали біля джерела Чорної Тиси, де нам знову пощастило: саме під час обіду пройшов дощик, який ми пересиділи під накриттям. Після обіду рушили в напрямку полонини Ріпта Апшинецька, де планувалась друга ночівля. Всі сподівались що сьогодні дійдемо сухими, але вже перед полониною пустився рясний дощик, і ми зрозуміли що будемо ставити табір під дощем.
На полонині є кілька покинутих будинків вівчарів, які нас просто врятували: саме в той момент коли ми вийшли на Ріпту, дощ дуже посилився, і ставити табір було вже просто нереально, тому всі вскочили в перший будинок. Перед тим як почати готувати вечерю, в будинку довелось зробити генеральне прибирання, якого тут мабуть не робилось роками. Потім невелика перестановка меблів, розпалювання вогню, приготування вечері,  і тривалі вечірні посиденьки:

Ранок третього дня зустрів нас густющим сірим туманом. Не хотілось підніматись на хребет при нульовій видимості, але погода нам знову підіграла, і перед самим стартом туман дуже швидко розсіявся, відкривши вид на багато кілометрів.
Від Ріпти почали підйом на Татаруку, і під час цього підйому зустріли одну туристку, і як потім виявилось - це була єдина людина на маршруті. Більше за 5 днів ми не бачили жодного туриста! А ми були першими кого та дівчина побачила за три дні.
Маршрут третього дня пролягав вже повністю по Свидовцю: Тататрука, Трояска, Апшинець, і кінцева точка сьогоднішнього дня - озеро Геришаска. Дуже здивував один факт: в попередні тижні активно танули сніги, і не дивлячи на те, що до літа залишалось кілька днів, снігу місцями було дуже багато, озера Апшинець і Ворожеска виглядали дуже обмілівшими! В попередньому поході по Свидовцю, в серпні 2014 року, в суху погоду ці озера були повноводнішими.

Вся група - Сергій, Віталій, Марина, Оксана, Тарас, Ігор:

 

Під час обіду спостерігаємо дощ, до якого від нас з десяток кілометрів. У нас просто вітер.
Геришаска по берегах ще було опоясано льодом, на гірських схилах залишалось ще багато снігу: за кілька днів до літа це робило наш похід цікавішим.
Пересиділи в наметах за вечір дві чи три грози, і повлягались спати.

Наш табір на Геришасці:

На четвертий день вже не дуже звертали увагу на дощ, і рухались в напрямку Близниці. Дощ звісно створює в походах певний дискомфорт, але дощові хмари і тумани в горах створюють неймовірні пейзажі, спостерігаючи які забуваєш про дискомфорт, холод,  і важкість.

В цьому поході погода дійсно з нами своєрідним чином загравала: щодня дощі і густющі тумани, хмарність, але на кожній вершині хмари розходились, дощі стихали, і відкривалась неймовірна краса.

Під час довгого і нудного спуску дощ ліпив такий що один одного за метрів десять ми вже не бачили. Але на це вже дійсно ніхто не звертав увагу)
Ставити табір під час зливи не дуже хотілось, тому пішли в напрямку полонини Браївка, на якій є джерело, і багато сараїв чабанів.  Для ночівлі ці сараї не надто комфортні, але знайшли маленьке бунгало вівчарів, з буржуйкою і лежаком, і всі шестеро якимось дивом туди втиснулись. Розкочегарили буржуйку, переодягнулись в сухий одяг, і провели ще один веселий вечір.

В кінці травня в Карпатах ще дуже помітна різниця між верхнім і нижнім ярусом: ще вчора ми йшли по хребту, з великою кількістю снігових плям, а сьогодні спустились до підніжжя гори, в оточення пишної зелені.

На 5-й день залишилось пройти всього кілька кілометрів до села Кваси, де й закінчувався наш похід. Ці кілометри пройшли сухою погодою, а дощ перечекали вже на зупинці. Вже в селі не змогли пройти повзі річку з крижаною водою, і вирішили скупатись. Хоч і погода була не надто тепла, а вода холоднюча, купання в цій річці додало вражень в останній походний день.

В Квасах закінчився похід, але попереду нас чекала дорога в Івано-Франкіськ, кількагодинне гуляння по місту, і розійшлись ми тільки на вокзалі в Києві, після ранкової кави :)

Більше фото з походу дивіться тут!