заплановано на квітень 2018

весняний похід Лікійською Стежкою

 

 

заплановано на липень 2018

через Тянь-Шань до озера Іссик-Куль

 

 

заплановано на серпень 2018

літній треккінг по Сванетії

Спелеопохід до печерного озера

Наша поїздка в печеру Оптимістична почалась в Кам'янці-Подільському, де протягом ночі збиралась вся група. Ідея скупатись в дальному печерному озері зацікавила як наших постійних туристів, так і новачків, і в результаті зібралась велика група - аж чотирнадцять людей. З'їжджались наші туристи з 24год. ночі до 7 ранку, а отже розважатись на вокзалі декому довелось всю ніч. О 7.30 ранку виїжджаємо на базу спелеологів, де нас чекає провідник, і де плануємо заночувати після спелеовиходу.

Нічна тусовка на вокзалі:


Мабуть безсонна ніч перед довгим виходом в печеру - це не дуже добре, але організувати інакше цю поїздку не виходило, оскільки група - справжня збірна з усієї України. Добиратись до печери довго, а тому додати ще один день на відпочинок після поїздів - це зайва трата часу.
До бази добрались десь після 9 год. ранку. Потім стандартна процедура - в усіх третя за день ранкова кава, сніданок, примірка комбінезонів, і о 12.50 наша група входить в печеру.


Вхід в цей колосальний лабіринт тільки один. Одразу за входом знаходиться район, який так і називається - Вхідний. У Вхідному районі є маленький музей, в якому зібрані всі геологічні утворення, які є в Оптимістичній: сталактити, різні кристали, гелектити та ін. І сюди проводяться короткі екскурсії - цей район і музей можна відвідати, в так би мовити, спокійному режимі, без екстриму. Крім музею у Вхідному районі є справжня виставка скульптур, які тут же зліплені з печерної глини. Але нас цікавить не Вхідний район, і не коротка екскурсія, а дальні ходи, і звісно ж одне з печерних озер, до якого близько 9 км. ходу в одну сторону.

Одна зі скульптур у Вхідному районі:


Вхідний район виглядає досить "обжито" - тут і музей, і скульптури, і маленькі таблички з назвами залів, гротів і галерей. Далі печера дуже сильно змінюється. Чим далі від входу, тим менше людей там буває, і вже за вхідним районом все виглядає значно природніше.
Всього в печері більше як півтора десятки окремих районів. Окремі вони тому, що в кожен район є тільки один вхід, або, правильніше кажучи, перехід з одного району в інший район. І хоча карта печери виглядає величезним суцільним лабіринтом, в якому переплітаються сотні і сотні ходів, але якщо до неї придивитись, то між окремим районами і справді тільки один перехід. Тому цей лабіринт ще складніший ніж здається.


Шлях до озера проходить через кілька районів, які не лише є окремим частинами лабіринту, а й відрізняються своїм виглядом: мають різні розміри ходів і залів, різну кількість ходів, і навіть різне забарвлення стін і кристалів. Шлях до озера пролягає аж через п'ять районів печери - Вхідний, Центральний, Перехідний, Озерний, Заозерний.


Оптимістична - печера середньої складності за рівнем проходження. Є місця, по яких можна просто прогулюватись - з широкими ходами, великими залами, малою кількістю завалів. А є місця, де треба сотні метрів повзти, віртуозно вигинаючись на поворотах. Головна складність нашого походу до озера полягала передусім в протяжності маршруту. 18 підземних кілометрів долаються по плану за 10 годин, не рахуючи часу на купання в озері. У нашої групи купання зайняло майже дві години, а перехід до озера і назад - трохи більше десяти годин. Таким чином, ми досить непогано вклались у графік, враховуючи, що група складалась з новачків в спелеології. Наші туристи, загартовані в гірських походах, впорались з першим довгим спелеопоходом майже на відмінно!


Ці 18 кілометрів проходяться дійсно непросто. Більша частина маршруту відносно не складна, але останні кілька сотень метрів до озера - це вузька нора, яку потрібно проповзати, і цей відрізок шляху дається найважче на всьому маршруті. Перед озером хід трохи розширюється, там може зібратись вся група, і можна навіть розігнути спини! Але до озера потрібно ще спуститись по вертикальній стіні, метрів на 7-8. За спуском є камінь, на якому може поміститись кілька людей, а далі вже вода. Тому купатись в озері можна по кілька людей одночасно, але не всією групою разом.

Вхід в одну з "повзух":

Обідаємо енергетичними батончиками:

І нарешті - озеро:

Озеро має "неправильну" форму, тому сфотографувати його в один кадр не вийде.
Спускаємось по вертикальній стіні за допомогою мотузки, на камені роздягаємось, і робимо запливи маленькими групами!
Температура води тут завжди 6 градусів за цельсієм, а температура повітря цілий рік близько 10 градусів. Вода чиста, і як не дивно, після купання мул осідає дуже швидко.

Фоток купання публікуємо дуже мало, оскільки більшість купались голяка!


Біля озера знаходимо дайверське спорядження - гідрокостюми, балон та інші речі невідомого призначення. Їх сюди принесли спелеодайвери, які планують пройти один із двох відомих в цьому озері сифонів. Перший сифон вже пройдений, а за другим знаходяться ходи, в яких ще ніхто ніколи не був! Протягти спорядження до того озера - це вже подвиг. Підготовка до спелеодайверських проходжень - справа, очевидно, дуже не проста, а тому спорядження сюди заноситься за кілька ходок, і так само буде виноситись. Отже, залишається побажати успіху дослідникам печери. Незабаром хтось із них потрапить у місце, в якому ще ніхто ніколи до них не був!
Людині, яка відкрила це озеро, теж потрібно віддати належне. Хтось, хто першим проповз той вузький хід, в невідомому напрямку, а потім ще й спустився по вертикальному схилу, мабуть був дуже радий побачити там озеро з кришталевою водою!

Зняли маленьке відео, яке дасть трохи повніше уявлення про озеро. Звуку немає, оскільки знімали не тільки на поверхні, а й під водою. Помітно, що озеро внизу розширюється, заходячи під кам'яні карнизи. На відео не дуже видно, але в живу було видно кілька темних плям, в яких розчинявся промінь ліхтаря. Можливо, то і є початок сифонів.

А спуск до озера можна побачити на наступному відео. Оператор знімав висячи на мотузці, на половині цього спуску. Але, звісно ж, відео і тут не передає повної картини:



Шлях назад починався на восьмій годині нашого походу. Всі вже знали, що попереду чекає вузька повзуха, від якої вже і так боліли коліна. За повзухою - довгі переходи, які чергуються то з новими повзухами, то з вузькими щілинами. Але шлях назад тільки один, і в таких ситуаціях треба абстрагуватись від втоми, від болю, і просто повзти, йти, протікати у щілини…

Одна з колоній кажанів:



З печери вийшли о 00.50год. Таким чином, весь наш похід зайняв рівно 12 годин.
За хвилин 15 прийшли на базу, і там у нас ще й вистачило сил повечеряти! А наступного дня, одразу після сніданку всією групою їдемо в Тернопіль, звідки вже роз'їжджаємось по домам.

Якщо говорити про підготовку до таких спелеопоходів, то можна підсумувати, що головне тут не фізична сила і витривалість, а вольові якості, самоконтроль, зібраність, вміння абстрагуватись від втоми. Сюди не варто йти людям, які мають звичку здаватись при перших ж труднощах. Такі "туристи" інколи траплялись в гірських походах - перші несподівані труднощі, стрес від навантажень першого дня, і у них зникає будь яке бажання йти далі. Спелеологія, як і гірський трекінг, як і альпінізм - це не прогулянки, не відпочинок, навпаки - інколи це буває навіть дуже важко. Але всі, хто багато ходили в походи, точно зустрічали ситуації, коли "спортсмени" здаються там, де "не спортсмени" йдуть, не зважаючи, на втому і біль, і доходять до кінця. Специфіка спелеопоходів така, що тут неможливо зійти з маршруту, тому всім, хто хоче спробувати себе в спелеології, рекомендується враховувати свою силу волі та звички, починати з чогось маленького, або не починати взагалі, якщо маєте звичку здаватись.
Якщо говорити що до правил, то мабуть найважливіше завжди бачити того хто йде перед і після тебе, і якщо відбився від групи - в жодному разі не шукати вихід самостійно, а стояти на місці. Оптимістична - це лабіринт колосальних розмірів: протяжність нанесених на карту ходів вже перевищує 250 кілометрів, але площа, яку покриває відома частина лабіринту, це всього 7% від гіпсового плато, на якому ця печера розміщена. І Оптимістична знає випадки, коли людей шукали по чотири дні. Тому у великих печерах, правил треба дотримуватись без виключень.
Щодо транспортування речей в поході (води, їжі, фотоапаратів), то найкраще для цього підходять спелеологічні поясні сумки. Одна з наших помилок - взяти з собою маленькі рюкзачки. Йти з ними можна, але незручно, доводиться знімати у вузьких ходах, а в повзухах просто кидати поперед себе. Тому, щоб не ускладнювати собі і так не простий похід, краще купити чи взяти в прокат спеціалізоване спорядження.

Поясна сумка:



Стосовно бази, на якій ми жили, то відверто кажучи, вона могла б бути й кращою… Кімната для сну загалом досить не погана, особливо якщо врахувати що вона тільки для сну, а сон у нас був після важкого походу. Але величезний мінус бази - це відсутність душу. Родзинка цієї бази - це звісно кухня. І найстрашніше в цій кухні зовсім не її маленький розмір...


Це може здатись жартом, але користування цією кухнею оплачується окремо від плати за проживання, і ціни там не такі вже й дешеві, якщо порівняти з іншими базами, на яких доводилось бувати. Не будемо рахувати чужі гроші, але з тими цінами можна найняти клінінгову компанію, яка б там трохи навела порядок.

Кілька слів про спорядження: на базі можна взяти комбінезон, гумові чоботи, каску, ліхтар, поясну сумку. Вартість прокату теж не здається надто дешевою. Хоча, знову ж таки, ми не рахуємо чужі гроші, і не знаємо механізму тамтешнього ціноутворення, але порівняно з базами в інших печерах, від інших клубів - тут ціни значно вищі, навіть у 2-3 разіи. Тому, якщо маєте свій комбінезон, взуття та ін., можна брати своє, тоді поїздка обійдеться дешевшою. Якщо ж свого ніочого немає - то разок можна і взяти.

Ну і звісно ж потрібно відмітити власну пивоварню спелеологів. Прямо на базі можна купити пива, яке десь там і вариться. Ті, хто коштували пиво, кажуть, що справді дуже смачне. Ціни за пляшку 0,5л. коливаються від 50 до 80 грн. Але пиво саморобне, і як видно з описів в меню - з різних видів елітного солоду,  мабуть тому й недешеве. В будь якому разі, цінителям мабуть цікаво спробувати.

Отже, підсумуймо: можна сказати що цей спелеопохід до печерного озера - це новий для нашого клубу, цікавий і цінний досвід. Для більшості учасників цей похід видався важчим, ніж вони очікували, але, як це часто буває з походними труднощами, вже наступного дня все згадується з позитивом, і навіть з гумором. Можливо не всі погодилися б повторити такий похід, але всі залишились задоволеними з того, що взяли в ньому участь!